Маріуполь − найбільше після Донецька окуповане місто України. До 2022 року це був потужний промисловий, діловий і економічний центр південно-східної частини України, найбільший порт на Азовському морі.

Місто є центром Маріупольської міської територіальної громади, куди входять 14 населених пунктів, і адміністративним центром Маріупольського району.

Загальна інформація

Площа Маріуполя − 203,96 км².

Населення міста станом на 1 січня 2022 року становило 425 681 людей, а з урахуванням 96 960 внутрішньо переміщених осіб загальна кількість населення, що перебувала на території міста становила 522 641 особу.

Від 24 лютого 2022 року російські збройні сили атакували місто Маріуполь з різних напрямків і до 1 березня 2022 року повністю оточили його. Облога Маріуполя тривала до 20 травня 2022 року.

На початку червня 2022 року Маріупольська міськрада повідомила, що у зруйнованому місті залишаються 100-120 тисяч мешканців, а у березні 2023 року радник мера Маріуполя Петро Андрющенко оцінив населення у 90 000.

Окупаційна влада заявляє про депортацію близько 135 000 людей з Маріуполя. На шляху до РФ чи окупованої Донеччини українці піддавалися воєнному злочину − примусовому проходженню через мережу фільтраційних таборів (зокрема в селищі Безіменне та інших населених пунктах біля Маріуполя).

75 000 людей було евакуйовано на неокуповану територію України.

Руйнування

Маріуполь під час російсько-української війни зазнав більше руйнацій та втрат, ніж за всі роки Другої світової війни.

Пошкоджено або зруйновано усі багатоповерхові будинки (2249), причому у центрі міста рівень руйнувань був найвищим.

Пошкоджено або зруйновано близько 87% приватних будинків (32 559 з 37 252).

Пошкоджено або зруйновано від 80% до 90% усіх медичних закладів, в тому числі усі 19 лікарняних комплексів міста, 33 із 46 амбулаторій первинної допомоги, чотири з п’яти центрів охорони здоров’я матері та дитини, а також два корпуси психіатричної лікарні.

Пошкоджено 65 із 75 шкіл міста, 18 із 26 адміністративних будівель 20 з 25 закладів культури, включаючи Драматичний театр, Художній музей імені Архипа Куїнджі, Краєзнавчий музей та ДК “Іскра”. Також пошкоджено 981 інших комунальних будівель і щонайменше вісім церков.

Знищено майже 85% усього комунального транспорту: автобуси, тролейбуси, трамваї.

Маріуполь був повністю знеструмлений на восьмий день повномасштабної війни, 2 березня 2022 року. Окупанти зруйнували всі лінії електропередачі, що живили місто, а також прицільним ударом пошкодили трансформатор на підстанції “Азовська-220”.

25 лютого росіяни перебили водопостачання з боку каналу Сіверський Донець − Донбас, і місто перейшло на резервне джерело − Старокримське водосховище. 2 березня через знеструмлення Старокримських фільтрувальних станцій місто повністю залишилося без центрального водопостачання.

Через відсутність електрики та води 2 березня в місті зупинилися всі котельні, через що зупинилося централізованого опалення в період мінусових температур.

Газопостачання припинили 6 березня.

Промисловість Маріуполя зазнала катастрофічних руйнувань.

“Азовсталь” піддавалася безперервним нищівним атакам з використанням тритонних авіаційних бомб ФАБ-3000 та фосфорних боєприпасів. “ММК імені Ілліча” зазнав значних пошкоджень цехів та обладнання під час штурму північної частини міста. За оцінкою власника заводів Ріната Ахметова, за відновлювальною вартістю основнм підприємствам Маріуполя завдано збиток на суму від $17 млрд до $20 млрд.

Руйнувань також зазнали інші промислові об’єкти, зокрема “Азовелектросталь, “Азовмаш, Маріупольський морський торговельний порт, колишній завод “Октябрь”.

Крім них, перед початком бойових дій у місті працювали такі промислові підприємства, як Маріупольський ремонтно-механічний завод (металургійне виробництво), “Укренергочормет” (металургійне виробництво), “Метінвест-Промсервіс” (ремонт і технічне устаткування машин), Маріупольський завод важкого машинобудування, “Магма (машинобудування), “Азовінтекс (будівництво), “СУ-112” (будівництво), “Пампад” (будівельні матеріали), “Інгаз і “Азовтехгаз” (промислові гази), “ЕкоІллічПродукт”, “Екологічні продукти”, “МаріупольХліб”, “Сателлит”, “Талаковські ковбаси”, “Грація” (усі - харчова промисловість), фірма верхнього одягу “Фея”. Визначити поточний стан їхніх потужностей наразі неможливо.

Повністю згоріли великі складські приміщення та магазини “Метро”, “Епіцентр”, “Портсіті” та “Сільпо”. Загалом під час наступу було пошкоджено або зруйновано щонайменше 22 супермаркети.

Воєнні злочини

З 24 лютого по 20 травня 2022 Маріуполь перебував під жорсткою облогою, що супроводжувалася масовими жертвами серед цивільного населення. З перших днів вторгнення російські війська атакували Маріуполь з півночі, сходу та заходу, а також заблокували місто катерами з півдня, з боку Азовського моря. Вже 1-2 березня місто опинилося в оперативному оточенні, а сотні тисяч цивільних мешканців − у пастці.

Люди ховалися у підвалах житлових будинків, лікарнях, Драматичному театрі, спорткомплексі “Нептун” та інших нежитлових приміщеннях.

Оскільки можливості доставити їжу в місто вже не було і магазини були закриті, люди виживали за рахунок продуктів, які були у них в квартирах, які роздавали волонтери, або продуктів, які люди з ризиком для життя шукали та приносили до укриттів, щоб поділитися з іншими. Готувати доводилося на вогнищах просто неба у дворах під постійними обстрілами. Для пиття часто збирали дощову воду, топили сніг або зливали брудну воду з радіаторів опалення. Навіть похід до криниць чи джерел був смертельно небезпечним − багато людей загинули або отримали важкі поранення, чекаючи в чергах за водою.

Попри численні спроби української влади, ООН та Червоного Хреста організувати “зелені коридори”, російська сторона систематично перешкоджала порятунку людей. Офіційні домовленості про припинення вогню (зокрема 5-8 березня) постійно порушувалися російськими обстрілами узгоджених маршрутів.

Гуманітарні конвої з ліками, водою та їжею, а також порожні автобуси із Запоріжжя тижнями не пропускали через російські блокпости поблизу Бердянська.

Оскільки організована евакуація зірвалася, з середини березня люди почали вириватися з міста на понівечених приватних авто або пішки на свій страх і ризик. У відповідь російські війська запровадили жорстку систему “фільтрації”. Всі, хто покидав місто, змушені були проходити через блокпости та спеціальні фільтраційні табори, де їх піддавали допитам, обшукам, зняттю відбитків пальців та перевіркам на проукраїнську позицію.

Людей, які не пройшли фільтрацію, відправляли до колоній в Оленівці або Докучаєвську, і доля багатьох цивільних досі невідома. Тих, кого окупанти вважали найбільшою загрозою, могли вивозити до російської федерації.

У квітні російські сили поступово захопили більшу частину міста, останнім форпостом оборонців залишався комбінат “Азовсталь”. Після того, як на початку травня вдалося евакуювати цивільних, що ховалися в бункерах заводу, українське військове командування віддало наказ зберегти життя гарнізону й Маріуполь опинився під повною російською окупацією.

Точна кількість людей, які загинули в Маріуполі внаслідок прямих влучань снарядів та авіабомб, а також холоду, голоду, відсутності ліків та інфекційних захворювань, залишається невідомою через російську окупацію та активні спроби приховати масштаби трагедії, проте наявні дані свідчать про десятки тисяч жертв.

Департамент протидії злочинам в умовах збройного конфлікту Офісу генпрокурора у 2023 році повідомляв про 11 362 загиблих, з яких 508 − діти, а його керівник припускав, що реальна кількість може бути мінімум у десять разів більшою.

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради отримав від жителів міста інформацію про 12 500 загиблих, хоча міський голова Маріуполя Вадим Бойченко повідомляв про понад 20 000 загиблих, яких вдалося зафіксувати, поки представники влади перебували в місті.

Дослідження Human Rights Watch (HRW) на основі аналізу супутникових знімків та візуальних матеріалів п’яти кладовищ (Старокримського, Мангушського, Новотроїцького, Виноградного та на вул. Павлова) встановило, що з березня 2022 по лютий 2023 року там було поховано щонайменше 10 284 людини. За оцінками HRW, принаймні 8000 осіб із цієї кількості загинули безпосередньо через війну − внаслідок атак, відсутності медичної допомоги чи доступу до води.

Харківська правозахисна група у своєму поданні до Міжнародного кримінального суду зазначила, що в Маріуполі могли загинути від 60 000 до 100 000 жителів.

Труднощі у підрахунку пов’язані з тим, що під час блокади через безперервні обстріли, бомбардування та смертельну небезпеку пересування містом, жителі Маріуполя не мали змоги доставляти тіла загиблих до моргів чи на офіційні кладовища. Поховання людей прямо на вулиці стало масовим та вимушеним явищем. Людей ховали у дворах багатоповерхівок, приватних будинків, на дитячих майданчиках та у зелених зонах.

Наприклад, мешканці повідомляли, що у дворі будинку на проспекті Будівельників, 189 було поховано 11 осіб, а у дворі дев'ятиповерхівки на вулиці Троїцькій − близько 20 осіб.

Могили часто були дуже неглибокими, бо копати їх доводилося вручну в умовах сильних морозів, промерзлої землі та під постійними обстрілами, що створило величезну санітарну небезпеку. Після повної окупації міста, російські сили почали ексгумувати ці тіла з неглибоких могил у дворах, перевозячи їх до імпровізованого моргу на західній околиці Маріуполя, а згодом − у масові траншеї на кладовищах на околицях міста.

Невідома кількість людей залишилася під уламками зруйнованих багатоповерхівок. Окупаційні сили зносили пошкоджені будівлі, часто вивозячи уламки разом із людськими рештками на звалища, що фактично стерло докази злочинів на сотнях локацій.

Станом на кінець липня 2023 року офіційно зареєстровано 9 016 зниклих безвісти в Маріуполі, з яких 2 911 − підтверджені цивільні особи.

Окупаційна влада масово вивозила маріупольських дітей-сиріт або тих, хто втратив батьків під час обстрілів, до рф із подальшим незаконним усиновленням.

Після початку окупації росіяни завезли до міста десятки тисяч цивільних громадян рф. Відбувається активне заміщення корінного населення Маріуполя росіянами.

Окупація

Маріуполь перебуває під російською окупацією з 20 травня 2022 року.