Головне слідче управління Національної поліції України 24 грудня повідомило про підозру начальнику слідчого ізолятора №3 у Пермському краї рф В'ячеславу Перевозкіну. За даними слідства, він організував систему жорстокого поводження з українськими військовополоненими та цивільними, яких незаконно утримували на території росії. Йдеться про катування, приниження гідності та умисне створення нелюдських умов, що призвели до загибелі людей.

Що відомо про злочинця

В'ячеслав Вікторович Перевозкін - громадянин російської федерації, народився 1 лютого 1985 року в місті Губаха Пермського краю. Там же проживає й нині.

З 22 серпня 2024 року по 6 листопада 2024 року Перевозкін виконував обов’язки начальника слідчого ізолятора №3 Головного управління Федеральної служби виконання покарань по Пермському краю. Після цього був офіційно призначений керівником установи та обіймає цю посаду дотепер.

У період його керівництва, за даними слідства, СІЗО №3 у місті Кізел було місцем незаконного утримання українських військових і цивільних, вивезених з окупованих територій України, зокрема із Запорізької області.

Злочинна діяльність

Слідство встановило, що держава-агресор системно позбавляла волі цивільних осіб на окупованих територіях України та створила мережу місць несвободи для їх утримання. Частину полонених незаконно вивозили за межі України й доправляли до СІЗО №3 у Пермському краї рф.

Під керівництвом Перевозкіна в установі була організована система фізичного та психологічного насильства. Жорстоке поводження починалося ще з моменту прибуття полонених - так званої «прийомки». Людей по одному виводили з автобуса, змушували присідати, надягали мішки на голову й відводили до приміщень, де протягом кількох годин били руками, ногами та гумовими кийками.

Після цього військовополонених і цивільних поміщали до камер з нелюдськими умовами утримання: холод, антисанітарія, відсутність теплого одягу та гарячої води, мінімум їжі й питної води, обмежений доступ до ліків. На прийом їжі та миття посуду відводили не більше трьох хвилин, до туалету дозволяли виходити лише за командою й не довше однієї хвилини. Увесь день - з 6-ї до 22-ї години - утримуваним забороняли сидіти чи лежати, змушуючи стояти по 16 годин поспіль.

Полонені перебували під повним контролем: їм забороняли спілкуватися між собою, усі дії виконувалися лише за наказом. За найменше порушення застосовувалися побиття або примус до виснажливих фізичних вправ.

Ці дії мали на меті зламати волю утримуваних, залякати їх, принизити на національному ґрунті та змусити до повної покори.

Загибель мера Дніпрорудного

Одним із задокументованих епізодів жорстокого поводження став випадок із міським головою Дніпрорудного Євгеном Матвєєвим. Російські окупанти затримали його 13 березня 2022 року на перехресті доріг між селами Орлянське, Мала Білозерка, Балки та самим Дніпрорудним.

Після затримання Матвєєва почали системно переміщати між різними місцями несвободи на окупованій території Запорізької області: ізоляторами тимчасового тримання в Мелітополі та Дніпрорудному, а також невстановленим приміщенням в селі Балки. Там він перебував щонайменше до лютого 2023 року. Уже у 2024 році Матвєєва вивезли на територію росії - до слідчого ізолятора №2 у Таганрозі.

На початку вересня 2024 року його етапували до слідчого ізолятора №3 у місті Кізел Пермського краю - установи, якою на той момент керував Перевозкін.

5 вересня 2024 року Матвєєв став жертвою так званої «прийомки» - процедури, що фактично перетворювалася на багатогодинне катування.

Того ж вечора, за версією слідства, група щонайменше з восьми співробітників ізолятора знову вивела утримуваних у коридор і повторно побила їх. Матвєєва били по всьому тілу, а коли він упав під час повернення до камери - вивели знову й ще раз побили.

Після катувань його фізичний стан різко погіршився: він не міг самостійно стояти й пересуватися, втрачав свідомість. Попри очевидну необхідність термінової медичної допомоги, жодної допомоги йому не надали.

7 вересня 2024 року Євген Матвєєв помер. Причиною смерті стала закрита тупа травма тулуба з множинними переломами ребер та ушкодженням легень. Щоб приховати злочин, керівництво СІЗО змусило інших утримуваних під тиском підписати неправдиві пояснення, в яких стверджувалося, що адміністрація ізолятора нібито не має стосунку до загибелі Матвєєва.

Загибель журналістки Рощиної

Іншим задокументованим епізодом стала загибель української журналістки Вікторії Рощиної, яка у липні 2023 року вирішила поїхати на тимчасово окуповані території Запорізької та Херсонської областей, щоб підготувати журналістське розслідування про реальні умови життя цивільного населення та функціонування катівень, створених окупаційною владою.

4 серпня 2023 року в Мелітополі її захопили представники збройних формувань держави-агресора. Після цього журналістку майже п’ять місяців утримували в невстановлених місцях несвободи.

Наприкінці грудня 2023 року її доправили до слідчого ізолятора №2 у Таганрозі, де вона залишалася до вересня 2024 року, коли її етапували в Кізел.

На момент прибуття в СІЗО №3 8 вересня 2024 року журналістка вже перебувала у вкрай тяжкому стані: була виснажена, фактично голодувала, потребувала постійної медичної допомоги, ліків.

Керівництво ізолятора про це знало, але замість надання допомоги їй умисно створили умови, що ще більше погіршували її стан. Коли жінка почала вимагати пояснень причин незаконного утримання та просила елементарних речей - гарячого чаю, теплого одягу, лікарської допомоги, - це викликало зворотну реакцію.

За вказівкою начальника СІЗО до неї почали застосовувати психологічний і фізичний тиск. 11 вересня 2024 року журналістку помістили до камери №85, де вона перебувала в холоді, антисанітарії, без гарячої води, з мінімумом їжі, обмеженим доступом до туалету та забороною сидіти чи лежати протягом дня. Усі її дії суворо контролювалися, спілкування з іншими утримуваними було заборонене.

12 вересня під час ранкової перевірки співробітники ізолятора побили журналістку та ще двох цивільних жінок, які перебували з нею в камері. Побиття супроводжувалося приниженням і залякуванням.

Після цього її стан став критичним: вона не могла самостійно пересуватися, неодноразово втрачала свідомість. Ознаки безпосередньої загрози життю були очевидними, однак жодної невідкладної медичної допомоги їй так і не надали.

19 вересня 2024 року журналістка померла у слідчому ізоляторі.

Після другої смерті в установі розпочалися перевірки, які тривали з кінця вересня до листопада 2024 року. Під час них у інших полонених зафіксували численні тілесні ушкодження.

Слідство вважає, що, усвідомлюючи масштаб порушень, керівництво СІЗО намагалося приховати злочини. За версією правоохоронців, Перевозкін організував збір письмових заяв від утримуваних, у яких під примусом ті зазначали неправдиві причини отримання травм — нібито під час етапування або через випадкові падіння.

Українські слідчі розглядають цей епізод як ще один доказ того, що катування та зневага до життя людей у СІЗО №3 мали не поодинокий, а системний характер.

Інші постраждалі

Ще щонайменше три епізоди жорстокого поводження стосуються цивільних осіб, затриманих у різні роки на блокпостах так званої «ДНР» та згодом переміщених до слідчого ізолятора №3. У всіх випадках людей затримували під приводом «перевірки», тривалий час незаконно утримували на окупованих територіях, а згодом етапували на територію російської федерації.

Після прибуття до СІЗО №3 всі троє потерпілих проходили так звану «прийомку», яка полягала в багатогодинних побиттях. Утримуваних били гумовими палицями, руками, ногами, застосовували електрошокери, натравлювали службових собак. Насильство здійснювалося як під час первинного допиту, так і систематично під час щоденних ранкових перевірок, колективних «покарань» та конвоювання.

Окремі покарання застосовувалися за будь-які, навіть уявні «порушення режиму»: рух без дозволу, розмова, неправильна поза, миття голови без команди або навіть український акцент у мовленні. За це потерпілих змушували виконувати виснажливі фізичні вправи, били по руках через віконце камери, завдавали ударів по тулубу, ребрах і суглобах, що призводило до тривалих болів, втрати свідомості та погіршення здоров’я.

Підозра

Перевозкіну заочно повідомлено про підозру за такими статтями Кримінального кодексу України:

• ч. 1 ст. 438 (жорстоке поводження з цивільним населенням, вчинене за попередньою змовою групою осіб);
• ч. 2 ст. 438 (жорстоке поводження з цивільним населенням, поєднане з умисним вбивством, вчинене за попередньою змовою групою осіб).

За вчинення цих злочинів йому загрожує довічне позбавлення волі.